Відомий український етнограф і фольклорист ХХ ст. Олекса Воропай, перебуваючи в еміграції, написав ґрунтовне дослідження "Звичаї нашого народу", у якому йшлося, зокрема, про святкування Різдва в Україні. Написана живою мовою, ця праця становить значний інтерес нині, коли тривають процеси відродження народних звичаїв та обрядів. Нижче наведено фрагмент "Звичаїв...", присвячений колядуванню.
Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи
колядують і ґазди. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти. З дитячої
коляди ми й почнемо цей нарис.
Благословіть колядувати...
«Як були ми ще малі, – згадує Свирид Галушка, – збираємось, бувало, на
Різдво колядувати. Збираємось по «кутках», бо село наше велике – понад тисячу дворів.
Сходилися однолітки. Бувало так, що в одній хаті три колядники. Їм доводилося
ділитися – разом не підуть. А мати, як
мати – хоче, щоб малі були з
старшими:
— Свириде, – було, питається мати. – з ким ти підеш колядувати?
— З Дмитром!
— То бери й Грицька з собою.
— Його, малого, не треба. Він з нами не зійде, хай шукає собі
однолітків!
Батько саме ввійшов до хати знадвору, почув цю розмову і каже до
матері:
— Та малий ще й колядувати не вміє, куди йому йти!
— Ні, вмію! – обізвався Грицько.
— Вмієш? А йди лишень у сіни та заколядуй. Хай я почую! – каже батько.
Грицько пішов, став під дверима і заспівав:
Бігла теличка з
березничка
Та до дядька в двір.
Я вам, дядьку, заколядую,
1
Покуття лежить на південь від галицького
Поділля, між Карпатами і Дністром.
А ви дайте пирога.
Як не дасте пирога,
Візьму кола за рога,
Виведу на поріг
Та викручу правий ріг.
Буду рожком трубити,
А воликом робити,
Пужкою поганять,
Хліб-сіль зароблять.
Будьте здорові з празничком!
— Еге, та ти вже колядник у
мене!... Йди, колядуй – та не заходь далеко!
Грицько взув мамині чоботи,
насунув на очі татову шапку, кожуха вже свого мав, а рукавиці взяв дідові – там такі, що кіт, бувало, як змерзне, то залізе в рукавицю – тільки хвіст стирчить...
Отак одягнувшись, малий біг
під вікно до сусіди або до дядька – через вулицю і там співав
своєї «Телички».
Ми ж, старші нам уже років по
дванадцять було – все село обійшли з колядою. Підійдемо до хати,
станемо під вікном – нас було п’ятеро – та всі разом, в один голос:
— Благословіть колядувати!
— Колядуйте!
— А кому?
— Господареві!
А що той господар Михайлом чи
Іваном зветься, ми вже знаємо, співаємо так, як треба:
Чи дома, дома цей пан-господар?
Цей пан-господар, на ім’я Михайло?
Челядь каже: «Нема вдома»,
А пан-господар собі, бай, дома,
Ще й сидить покінець столу,
А на тім столі три кубки стоять:
В одному кубку – медок солодкий,
В другім кубку – багрове пивце,
В третім кубку – зелене винце,
Медок-солодок – на челядочку,
Багрове пивце – на колядочку,
Зелене винце – та й до церківці,
Та й до церківці, бай, на престольні,
Коло престола – святий Микола,
В дзвоники дзвонить, на Бога молить,
На райських дверях сам Господь стоїть,
Сам Господь стоїть, три служби служить:
Першу службочку – за господаря,
За господаря, за пана Михайла,
Другу службочку – за господиню,
За господиню, на ім’я Марію,
Третю службочку – за челядочку,
За челядочку та сина й дочку...
Дай, Боже!
Рідко коли сам господар, а
частіше господиня вийде з хати, винесе по кренделю чи по копійці – радіємо! Мовляв, заробили.
Йдемо далі... А то зима:
снігу по коліна, мороз – аж носа пече. А проте не чуємо нічого – це ж бо коляда! Один тільки раз на рік буває.
Йдемо і зустріли інших
колядників. Питаємо їх:
— Хлопці, де кращі бублики
дають?
— Що там бублики, – кажуть, – ви йдіть до Семена Пупоня.
Панич з міста приїхав – гроші дає!
Ми біжимо – навпростець, через городи,
а там сніг: намело – не перелізеш...
У Семена, ми вже знали, треба
співати:
Ой, краєм, краєм, краєм-Дунаєм,
Славен єси, Боже, у всьому світі...
Він любив цю колядку ...
Була в нашому селі вдова – бідна така... Хата – копиця сіна; як великий
сніг, то й вікон не знати. Ми її теж не минали, бо казали у нас: «Гріх обминути
бідного!» Хоч знали, що нічого не винесе, але співали, – співали їй «вдовиної»:
А, чи вдома, вдома бідная вдова?
Немає вдома – пішла до Бога,
Бога благати, щастя прохати:
— Ой, дай, Боже, два лани жита,
Два лани жита та й лан пшениці,
Лан пшениці – на паляниці...
— Ой, дай, Боже, ще й трохи гречки,
Трохи гречки — на варенички ...
Бувай здорова, вдово, з Ісусом Христом,
З Ісусом Христом та Святим Різдвом.
Дай, Боже!
Отак, було, співаємо колядки,
аж поки вже геть-геть смеркне».
З звіздою...
Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі
парубки – ці вже ходять із «звіздою»
та дзвоником.
«Звізду» роблять з дерев’яної обичайки та тоненьких дощечок – шалівок. Рівнож не п’ять і не шість, а сім.
Звізда декорується кольоровим папером, стрічками. В середині – образок «Народження Христа» і свічка.
Ватага колядників – п’ять осіб: береза,
звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомагати міхоноші.
Такі колядники колядують у хаті перед образами. Спочатку підходять
до вікна, і береза гукає:
— Пане господарю, благословіть Христа славити!
Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі – хором:
По цьому дому, по веселому,
Чи дозволите колядувати,
Колядувати, дім
звеселяти,
Дім звеселяти, дітей
збудити,
Христа славити?!
— Просимо! – відзивається з хати
господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають
перед образами і під «дзеленькання» дзвоника співають:
Нова радість стала,
Яка не бувала:
Звізда ясна над вертепом
Увесь світ осіяла.
Де Христос родився.
Там світ просвітився.
І пастушки з ягнятком,
Перед Божим дитятком
На коліна припадають,
Царя-Бога вихваляють:
Ой, ти, Царю, наш Царю,
Ти, небесний Владарю,
Пошли, Боже, літа многі
Цього дому господарю,
Щоб і хліб родився,
Щоб і скот плодився,
Щоб цей пан-господар
Нічим не журився.
За таку колядку господар дає,
бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей.
Вип’ють по чарці, закусять – довго не сидять, та й постають у пошані перед
господарем, Береза віншує:
«За цим віншуємо вас, чесний
та величний наш пане Данило, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога
жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Боже, ці свята
мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам,
колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір
повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і
вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові
будьте, в гаразді оставайтеся!»
Всі колядники низько вклоняються
господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши
в одній хаті, ватага йде до другої.
Наведено за виданням: Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - Мюнхен, 1958. - С. 57 - 60.
