Традиції колядування в Україні

Відомий український етнограф і фольклорист ХХ ст. Олекса Воропай, перебуваючи в еміграції, написав ґрунтовне дослідження "Звичаї нашого народу", у якому йшлося, зокрема, про святкування Різдва в Україні. Написана живою мовою, ця праця  становить значний інтерес нині, коли тривають процеси відродження народних звичаїв та обрядів. Нижче наведено фрагмент "Звичаїв...", присвячений колядуванню.

КОЛЯДА

Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині – на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослужіння. На Західньому Поділлі йдуть колядувати на другий день свят ранком.

Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти. З дитячої коляди ми й почнемо цей нарис.

Благословіть колядувати...

«Як були ми ще малі, – згадує Свирид Галушка, – збираємось, бувало, на Різдво колядувати. Збираємось по «кутках», бо село наше велике – понад тисячу дворів. Сходилися однолітки. Бувало так, що в одній хаті три колядники. Їм доводилося ділитися –  разом не підуть. А мати, як мати –  хоче, щоб малі були з старшими:

— Свириде, –  було, питається мати. –  з ким ти підеш колядувати?

— З Дмитром!

— То бери й Грицька з собою.

— Його, малого, не треба. Він з нами не зійде, хай шукає собі однолітків!

Батько саме ввійшов до хати знадвору, почув цю розмову і каже до матері:

— Та малий ще й колядувати не вміє, куди йому йти!

— Ні, вмію! – обізвався Грицько.

— Вмієш? А йди лишень у сіни та заколядуй. Хай я почую! – каже батько.

Грицько пішов, став під дверима і заспівав:

Бігла теличка з березничка

Та до дядька в двір.

Я вам, дядьку, заколядую,

1 Покуття лежить на південь від галицького Поділля, між Карпатами і Дністром.

А ви дайте пирога.

Як не дасте пирога,

Візьму кола за рога,

Виведу на поріг

Та викручу правий ріг.

Буду рожком трубити,

А воликом робити,

Пужкою поганять,

Хліб-сіль зароблять.

Будьте здорові з празничком!

— Еге, та ти вже колядник у мене!... Йди, колядуй –  та не заходь далеко!

Грицько взув мамині чоботи, насунув на очі татову шапку, ко­жуха вже свого мав, а рукавиці взяв дідові – там такі, що кіт, бувало, як змерзне, то залізе в рукавицю – тільки хвіст стирчить...

Отак одягнувшись, малий біг під вікно до сусіди або до дядька – через вулицю і там співав своєї «Телички».

Ми ж, старші нам уже років по дванадцять було –  все село обійшли з колядою. Підійдемо до хати, станемо під вікном – нас було п’ятеро – та всі разом, в один голос:

— Благословіть колядувати!

— Колядуйте!

— А кому?

— Господареві!

А що той господар Михайлом чи Іваном зветься, ми вже знаємо, співаємо так, як треба:

Чи дома, дома цей пан-господар?

Цей пан-господар, на ім’я Михайло?

Челядь каже: «Нема вдома»,

А пан-господар собі, бай, дома,

Ще й сидить покінець столу,

А на тім столі три кубки стоять:

В одному кубку –  медок солодкий,

В другім кубку –  багрове пивце,

В третім кубку –  зелене винце,

Медок-солодок –  на челядочку,

Багрове пивце –  на колядочку,

Зелене винце –  та й до церківці,

Та й до церківці, бай, на престольні,

Коло престола –  святий Микола,

В дзвоники дзвонить, на Бога молить,

На райських дверях сам Господь стоїть,

Сам Господь стоїть, три служби служить:

Першу службочку –  за господаря,

За господаря, за пана Михайла,

Другу службочку –  за господиню,

За господиню, на ім’я Марію,

Третю службочку –  за челядочку,

За челядочку та сина й дочку...

Дай, Боже!

Рідко коли сам господар, а частіше господиня вийде з хати, винесе по кренделю чи по копійці –  радіємо! Мовляв, заробили.

Йдемо далі... А то зима: снігу по коліна, мороз –  аж носа пече. А проте не чуємо нічого – це ж бо коляда! Один тільки раз на рік буває.

Йдемо і зустріли інших колядників. Питаємо їх:

— Хлопці, де кращі бублики дають?

— Що там бублики, –  кажуть, –  ви йдіть до Семена Пупоня. Панич з міста приїхав –  гроші дає!

Ми біжимо –  навпростець, через городи, а там сніг: намело –  не перелізеш...

У Семена, ми вже знали, треба співати:

Ой, краєм, краєм, краєм-Дунаєм,

Славен єси, Боже, у всьому світі...

Він любив цю колядку ...

Була в нашому селі вдова –  бідна така... Хата –  копиця сіна; як великий сніг, то й вікон не знати. Ми її теж не минали, бо казали у нас: «Гріх обминути бідного!» Хоч знали, що нічого не ви­несе, але співали, –  співали їй «вдовиної»:

А, чи вдома, вдома бідная вдова?

Немає вдома –  пішла до Бога,

Бога благати, щастя прохати:

— Ой, дай, Боже, два лани жита,

Два лани жита та й лан пшениці,

Лан пшениці –  на паляниці...

— Ой, дай, Боже, ще й трохи гречки,

Трохи гречки — на варенички ...

Бувай здорова, вдово, з Ісусом Христом,

З Ісусом Христом та Святим Різдвом.

Дай, Боже!

Отак, було, співаємо колядки, аж поки вже геть-геть смеркне».

З звіздою...

Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки –  ці вже ходять із «звіздою» та дзвоником.

«Звізду» роблять з дерев’яної обичайки та тоненьких дощечок –  шалівок. Рівнож не п’ять і не шість, а сім. Звізда декоруєть­ся кольоровим папером, стрічками. В середині –  образок «Народження Христа» і свічка.

Ватага колядників –  п’ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомагати міхоноші.

Такі колядники колядують у хаті перед образами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:

— Пане господарю, благословіть Христа славити!

Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі –  хором:

По цьому дому, по веселому,

Чи дозволите колядувати,

Колядувати, дім звеселяти,

Дім звеселяти, дітей збудити,

Христа славити?!

— Просимо! –  відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленькання» дзвоника співають:

Нова радість стала,

Яка не бувала:

Звізда ясна над вертепом

Увесь світ осіяла.

Де Христос родився.

Там світ просвітився.

І пастушки з ягнятком,

Перед Божим дитятком

На коліна припадають,

Царя-Бога вихваляють:

Ой, ти, Царю, наш Царю,

Ти, небесний Владарю,

Пошли, Боже, літа многі

Цього дому господарю,

Щоб і хліб родився,

Щоб і скот плодився,

Щоб цей пан-господар

Нічим не журився.

За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип’ють по чарці, закусять –  довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем, Береза віншує:

«За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане Данило, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Боже, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»

Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.

Наведено за виданням:  Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - Мюнхен, 1958. - С. 57 - 60.

Автор : Олена Гринь

Поділитися

Google Facebook Twitter More

• Digg
• Linkedin
• Stumbleupon
• Delicious
• Tumblr
• BufferApp
• Pocket
• Evernote

Схоже

• Про святкування Нового року в Україні Кілька фактів про історію святкування Нового року в Україні У переддень новорічних св
• До дня народження Петра Могили До дня народження Петра Могили В останній день 1596 року, 31 грудня (10 січня 1597 р
• Які історичні проблеми на сьогодні є найбільш актуальними? Колегам, учням та усім небайдужим до історії пропоную поміркувати над питанням: які
• Флеш-моб "Україна у радянсько-німецькій війні очима документального кіно"               &nb