ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

17:54



УРИВОК З ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ЛІТОПИСУ
ПРО ПОЇЗДКУ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО
ДО ЗОЛОТОЇ ОРДИ 1245 – 1246 рр.
ХІІІ ст.
Тим часом [хан] Могучій 1 прислав посла свого до Данила й Василька, коли вони обидва були в [городі] Дороговську: «Дай Галич!» [І Данило] був у печалі великій, тому що не укріпив він був землі своєї городами. І, порадившися з братом своїм, поїхав він до Батия, кажучи: «Не дам я півотчини своєї, а їду до Батия сам».
Вибрався ж він на празник святого Дмитрія [Солунського], помолившись Богу. І прибув він до Києва, – Київ держав [тоді] Ярослав [Всеволодович] 2 через боярина свого Єйковича Дмитра, – і, прийшовши у храм архістратига Михаїла, тобто Видобич, скликав чорноризців і [весь] монаший чин. І коли він сказав ігумену і всій братії, щоб вони вчинили молитву за нього, то вони вчинили, щоб він од Бога милість дістав. І було [сповнено] так, і, упавши [в поклоні] перед архістратигом  Михаїлом, вирушив він із монастиря у човні, бачачи біду страшну і грізну, і прибув до Переяславля.
І зустріли його татари, і звідти поїхав він до [хана] Куремси 3 і побачив, що нема в них добра. Відтіля ж став він іще дужче скорбіти душею, бачачи, що володіє ними диявол. [Він бачив] нечестиві їх чаклунські суєслів’я і Чінгізханові наслання, нечестиві його, [Куремси], кровопиття, многі його волхвування. Цесарів, і князів, і вельмож, що приходять [до них], вони водили навколо куща, [заставляли] поклонятися їм, сонцю, і місяцю, і землі, і дияволу, і померлим, [що тепер] у пеклі, отцям їх, і дідам, і матерям. О нечестива облудо їх! І, се чуючи, вельми він став скорбіти.
Звідти ж прибув він до Батия на Волгу. [І] коли він збирався поклонитися [ханові], то прийшов чоловік Ярослава [Всеволодовича] Сонгур [і] він сказав: «Брат твій Ярослав 4 кланявся кущу, і тобі кланятися». І одказав йому [Данило]: «Диявол говорить із уст ваших. Бог запре уста твої, і не буде почуто слово твоє». І в той час він покликаний був Батиєм: ізбавив його Бог і од лихого їх біснування, і од чаклування.
І поклонився він за обичаєм їх, і ввійшов у вежу його. Він, [Батий], сказав: «Данило! Чому ти єси давно не прийшов? Але якщо нині ти прийшов єси, – то й се добре. Чи п’єш ти чорне молоко, наше пиття, кобилячий кумиз?» 5 І він сказав: «Досі я не пив. А нині ти велиш – я п’ю». Він тоді сказав: «Ти вже наш-таки, татарин. Пий наше пиття!» І він, [Данило], випивши, поклонився за обичаєм їх, [і], промовивши свої слова [подяки], сказав: «Я іду поклонитися великій княгині Баракчиновій» 6. [Батий] сказав: «Іди». Пішовши, він поклонився їй за обичаєм. І прислав [Батий] вина дзбан, і сказав: «Не звикли ви пити молока, пий вино!»
О, лихіша лиха честь татарськая! Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає! А вони данини хотять, і погрози ідуть, [і] він життя не надіється! О, лиха ти, честь татарськая!
Його ж отець був цесарем у Руській землі, який покорив Половецьку землю і воював проти інших усяких країв. [І коли] син того не дістав честі, то інший хто може дістати? Адже лиходійству їхньому і облуді немає кінця. Ярослава [Всеволодовича], великого князя суздальського, [труй] зіллям вони уморили. Михайла [Всеволодовича], князя чернігівського 7, який не поклонився кущу, із його боярином Федором вони ножем закололи, – як ото ми раніш сказали про заколення їх, котрі вінець дістали оба мученицький, – і інші многі князі побиті були, і бояри.
Пробув же князь у них днів двадцять і п’ять, [а тоді] одпущений був [із тими], що були з ним, і поручена була земля його йому. І прийшов він у землю свою, і зустрів його брат [Василько] і сини його. І був плач через обиду його, але ж більша була радість, що він є здоров.

Літопис руський / [пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; відп. ред. О. В. Мишанич]. – К., 1989. – C. 404 – 406.
***
1 Хан Мауци, якого Плано Карпіні відзначав як одну з чотирьох ключових постатей в Орді. Його орди кочували дніпровським лівобережжям.
2 Ярослав Всеволодович (1191 – 1246 рр.) – великий князь київський (1236 – 1238 рр., 1243 – 1246 рр.), великий князь володимирський (1238 – 1246 рр.). У 1243 р. Батий надав йому ярлик на Київське князівство. У 1246 р. помер у Каракорумі, столиці Монгольської імперії, після того, як його пригостила з власних рук мати великого хана Гуюка Туракіна.
3 Куремса (у руських літописах), Коренца (у Плано Карпіні), або Курумиши – беклярбек, тобто управитель внутрішнім улусом у Золотій Орді. До його улусу входила Правобережна Україна (межиріччя Дніпра та Дністра).
4 Йдеться про Ярослава Всеволодича. Літописець називає їх «братами» у розумінні «князями».
5 Для християн пиття кумису означало щось на кшталт відмови від віри. Вважалося, що той, хто вип’є його, перестає бути християнином. Іновірці в Орді пили його на знак покори. Тому літописець називає кумис «чорним молоком», підкреслюючи його неприйняття християнами і тим самим наголошуючи на ступеню приниження Данила Галицького. З іншого боку, «чорний кумис» був у монголів свого роду елітним напоєм, який пили лише представники вищої знаті.
6 Боракчин-хатун, Буракчин, Боракшин (? – 1257 рр.) – старша дружина Бату. За іншими даними, йдеться про найстаршу дружину хана Угедея, яка після його смерті була вимушена рятуватись втечею від його другої дружини Туракіни до свого племінника племінника Бату, з яким та ворогувала.
7 Михайло Всеволодович (1179 – 1246 рр.) – у 1223 – 1246 рр. – чернігівський князь, у 1235 – 1239 рр. – галицький, у 1238 – 1239 рр., 1241 – 1243 рр. – великий князь київський. Загинув у Золотій Орді разом зі своїм боярином Федором. У 1547 р. був канонізований.

Завдання до документу:
1.      Чим літописець пояснив згоду Данила Галицького поїхати до Батия?
2.      Хто зустрів Данила Галицького у Переяславі? Про що свідчить цей факт?
3.      За текстом літопису опишіть обряд визнання руськими князями залежності від золотоординського хана.
4.      Визначте наслідки візиту Данила Галицького до Батия. Чи намагався він у подальшому позбутися залежності від Золотої Орди?
5.      Схарактеризуйте ставлення літописця до залежності руських земель від Золотої Орди.



УРИВОК З ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ЛІТОПИСУ ПРО КОРОНАЦІЮ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО У 1253 р.
ХІІІ ст.
Тоді ж у Кракові перебували посли папині, що принесли [Данилові] благословення од папи [Іннокентія] 1, і вінець, і сан королівський. Вони хотіли бачити князя Данила, але він сказав їм: «Не подобає мені бачитися з вами в чужій землі, нехай потім». ‹…›
У той же час прислав папа послів достойних, що принесли [Данилові] вінець, і скіпетр, і корону, які означають королівський сан, кажучи: «Сину! Прийми од нас вінець королівства». Він бо перед цим прислав [був] до нього біскупа 2 веронського і каменецького [Якова Браганца], кажучи йому: «Прийми вінець королівства». Але він, [Данило], у той час не прийняв був [вінця], сказавши: «Рать татарська не перестає. Зле вони живуть із нами. То як можу я прийняти вінець без підмоги твоєї?»
Тим часом Опізо, [посол папський], прийшов, несучи вінець [і] обіцяючи: «Ти матимеш поміч од папи». Але він, [Данило], все одно не хотів, та умовила його мати його [Анна], і [князі лядські] Болеслав [Стидливий] 3 та Сомовит, [син Кондрата] 4, і бояри лядські, кажучи: «Прийняв би ти вінець, а ми [готові] єсмо на підмогу проти поганих».
Він, отож, прийняв вінець од Бога, од церкви Святих апостолів, від престолу святого Петра, і від отця свого, папи [Ін]нокентія, і від усіх єпископів своїх. [Ін]нокентій же проклинав тих, що хулили віру грецьку православну, і збирався він собор учинити про істинну віру [і] про возз’єднання церкви.
Прийняв же Данило од Бога вінець у городі Дорогичині.

Літопис руський / [пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; відп. ред. О. В. Мишанич]. – К., 1989. – C. 412 – 413.
***
1 Інокентій IV (бл. 1195 – 1254 рр.) – папа римський у 1243 – 1254 рр.
2 Біскуп – католицький єпископ.
3 Болеслав Стидливий (1126 – 1279 рр.) – у 1243 – 1279 рр. князь Малої Польщі.
4 Сомовит (Земовит) (1224 – 1262 рр.) – син Конрада I Мазовецького (1187 – 1247 рр.), князь мазовецький. Був одружений з донькою Данила Галицького, Переяславою.

Завдання до джерела:
1.      Згідно з текстом джерела, чи поспішав Данило Галицький з коронацією? Чому?
2.      Визначте суть домовленостей між Данилом Галицьким і папою Інокентієм IV.
3.      Чи надали європейські монархи обіцяну папою допомогу у боротьбі з монголо-татарами? Чому?
4.      Проаналізуйте наслідки коронації Данила Галицького.

УРИВОК З ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ЛІТОПИСУ
ПРО ПОХІД НА РУСЬ БУРУНДАЯ
ХІІІ ст.
Літо 1258
Коли ж минув час, то прийшов [воєвода] Бурондай 1, безбожний, лютий, з безліччю полків татарських, з великою силою, і став на місцях Куремсиних [татар]. Данило ж воював із Куремсою і ніколи-таки не боявся Куремси: Куремса бо не міг йому був ніколи вчинити лиха, допоки [не] прийшов Бурондай із силою великою. Послав він тоді послів до Данила, кажучи: «Я іду на Литву. Якщо ти спільник єси, піди зо мною».
Данило, отож, сів із братом [Васильком] і з сином [Львом 2 думати]. Печальними бувши, радились вони, бо знали, що як Данило поїде, то не буде він назад із добром. Коли порадилися вони всі, то поїхав Василько замість брата, і провів його брат до Берестія, і послав із ним людей своїх. І, помолившись Богу святому, Спасу ізбавителю, – а це ікона, яка є у городі Мельниці в церкві святої Богородиці і нині стоїть у великій честі, – дав йому обітницю Данило-король прикрасою оздобити її.
Коли ж Василько їхав за Бурондаєм один по Литовській землі, він, знайшовши десь литву [і] побивши її, привів здобич Бурондаєві. І похвалив Бурондай Василька: «Хоча брат твій не їхав». ‹…›
[Листопад 1259 р.]
Настала тиша по всій землі, то в ті дні весілля було у Василька-князя у Володимирі-городі. Став він оддавати дочку свою Ольгу за Андрія-князя Всеволодовича 3 до Чернігова, і був тоді [тут] брат Васильків Данило-князь з обома синами своїми, зі Львом і з Шварном 4, і інших князів багато, і бояр багато.
І коли була ж веселість немала у Володимирі-городі, то прийшла тоді вість Данилові-князю і Василькові, що Бурондай іде, окаянний, проклятий, і опечалилися цим обидва брати вельми. Він бо прислав був [посла], так кажучи: «Якщо ви єсте мої спільники – зустріньте мене. А хто не зустріне мене – той ворог мені».
Отож, Василько-князь поїхав назустріч Бурондаєві зі Львом, синівцем 5 своїм. А Данило-князь не поїхав із братом –  він бо послав був замість себе владику свого холмського Іоанна.
І поїхав Василько-князь зі Львом і з владикою назустріч Бурондаєві, узявши дари многі і пиття, і зустрів його коло [города] Шумська. І прийшов Василько зі Львом і з владикою перед нього з дарами, а він великий гнів положив на Василька-князя і на Льва, а владика стояв у страху великому. А потім сказав Бурондай Василькові: «Якщо ви єсте мої спільники – розмечіте ж городи свої всі» 6.
[І] Лев розкидав [городи] Данилів і Стіжок, а, звідти пославши [воїв], Львів розметав. Василько ж, пославши [воїв], Крем’янець розметав і Луцьк.
Тим часом Василько-князь послав із Шумська владику Іоанна вперед до брата свого Данила. І владика, приїхавши до Данила-князя, почав йому розповідати про те, що сталося, і про Бурондаїв гнів сказав йому. Данило тоді, убоявшися, втік у Ляхи, а з Ляхів побіг в Угри.
І тоді рушив Бурондай до [города] Володимира, а Василько-князь – із ним. Але не дійшов він до города, а став на [селі] Житані на ніч. Бурондай же став мовити про Володимир: «Васильку! Розмечи город!» І князь Василько почав думати в собі про город, тому що не можна було розкидати його скоро через [його] величину. [І] повелів він запалити його, і так за ніч він згорів увесь.
А назавтра приїхав Бурондай у Володимир і побачив своїми очима, що город згорів увесь. І став він обідати у Василька на дворі і пити. Пообідавши ж і пивши, ліг він на ніч у [городку] П’ятиднях.
А назавтра прислав він татарина, на ім’я Баймура, і Баймур, приїхавши до князя, сказав: «Васильку! Прислав мене Бурондай і велів мені город розкопати» 7. Сказав тоді йому Василько: «Роби, що звелено тобі». І став він розкопувати город на знак побіди.
А після цього рушив Бурондай до Холма, і Василько-князь [пішов] із ним, і з боярами своїми, і слугами своїми. Але коли вони прийшли до Холма, то город був запертий. І стали вони, прийшовши до нього, одаль його, і не добились вої його нічого, бо були в ньому, [Холмі], бояри і люди доблесні, а город сильно укріплений, [з] пороками і самострілами.
Бурондай тоді, роздивившись укріплення города, [побачив], що не можна взяти його, і тому став він мовити Василькові-князю: «Васильку! Се город брата твойого, їдь скажи городянам, щоб вони здалися». І послав він із Васильком трьох татаринів, на ім’я Куйчія, Ашика, Болюя, і Хому, тлумача, який розумів руську мову, [аби знати], що мовитиме Василько, приїхавши під город.
Василько ж, ідучи під город, узяв собі в руку каміння [і], прийшовши під город, став мовити городянам, а татари, послані з ним, – слухати: «Костянтине-холопе, і ти, другий холопе, Луко Іванковичу! Се город брата мойого і мій, – здайтеся!» Сказавши, та й кине камінь додолу, даючи їм знак хитрістю, щоб вони билися, а не здавалися. Так ці слова мовивши і тричі кидаючи каменем додолу, сей же великий князь Василько ніби Богом посланий був на поміч городянам: він подав їм хитрістю знак. І [посадник] Костянтин [Положишило], стоячи на заборолах городських стін, збагнув умом знак, поданий йому Васильком, і сказав князю Василькові: «Поїдь звідси, а то буде тобі каменем в лоб. Ти вже не брат єси брату своєму, а ворог єсь йому».
І татари, послані з князем під город, чувши [це], поїхали до Бурондая і повідали річ Василькову, як він мовив городянам і що тоді городяни сказали Василькові.
І після цього пішов Бурондай уборзі до Любліна, а од Любліна пішов до [города] Завихвоста. І прийшли вони до ріки до Вісли, і знайшли тут собі брід у Віслі, і пішли на ту сторону ріки, і стали пустошити землю Лядську.

Літопис руський / [пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; відп. ред. О. В. Мишанич]. – К., 1989. – C. 420 – 422.
***
1 Бурундай – монголо-татарський воєвода. Був призначений правителем (темником) монгольських територій на правому березі Дніпра після невдач Куремси у протистоянні з Данилом Галицьким.
2 Лев Данилович (бл. 1228 – 1301 рр.) – син Данила Романовича, у 1264 – 1301 рр. – галицько-волинський князь.
3 Андрій Всеволодович – у 1246 – 1262 рр. чернігівський князь. У 1259 р. одружився з Ольгою, дочкою волинського князя Василька Романовича.
4 Шварно Данилович (1230 (?) – 1269 (?)) – син Данила Романовича, князь з 1264 р. – князь галицький, холмський, у 1267 – 1269 рр. – Великий князь Литовський.
5 Племінником, сином Данила Романовича.
6 Бурундай вимагав зруйнувати фортифікаційні споруди.
7 Розкопати земляні вали, які оточували фортецю.

Завдання до документу:
1.      Чим була зумовлена заміна намісника Золотої Орди на правобережжі Дніпра Куремси на Бурундая?
2.      Як літописець характеризує Бурундая?
3.      Чому Данило Романович двічі не поїхав до Бурундая особисто, а відправив замість себе Василька?
4.      Чим, на Вашу думку, була зумовлена вимога Бурундая до галицько-волинських князів взяти участь у поході на Литву і чому вони погодились?
5.      Визначте наслідки для Галицько-Волинського князівства його втягнення у військові кампанії Золотої Орди.
6.      Чому Романовичі погодились на вимогу Бурундая зруйнувати оборонні споруди міст Галицько-Волинського князівства?
7.      Чому місто Холм вціліло після походу Бурундая 1259 р.? Скористайтесь даними джерела  про його спорудження.
8.      Визначте наслідки походу Бурундая 1259 р. для Галицько-Волинського князівства і руських земель у цілому.

УРИВКИ З ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ЛІТОПИСУ
ПРО ДАНИЛА ТА ВАСИЛЬКА РОМАНОВИЧІВ
ХІІІ ст.
Сей же король Данило [був] князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, і братолюбством він світився був із братом своїм Васильком. Сей же Данило був другим по Соломоні. ‹…›
[1269 р.]
У той же час преставився благовірний і христолюбивий великий князь володимирський, на ім’я Василько, син великого князя Романа [Мстиславича]. І положили тіло його в церкві святої Богородиці, в єпископії володимирській.

Літопис руський / [пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; відп. ред. О. В. Мишанич]. – К., 1989. – C. 426, 428.

Завдання до джерела:
1.Як літописець охарактеризував князів Данила та Василька Романовичів?
2.Чи погоджуєтесь Ви з оцінкою літописцем діяльності Данила Романовича?

УРИВКИ З ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ЛІТОПИСУ
ПРО ВОЛОДИМИРА ВАСИЛЬКОВИЧА
ХІІІ ст.
[1269 р.]
І по ньому 1 став княжити замість нього син його Володимир, правдолюбством світячись до всіх своїх братів, і до бояр, і до простих людей.
‹…›, бо й сам він був ловець добрий/хоробрий: ніколи ото до вепра і ні до ведмедя не ждав він слуг своїх, аби йому помогли, а скоро сам убивав усякого звіра. Тим-то й прославився він був в усій землі, що дав був йому Бог щастя не тільки лиш на одних ловах, але й в усьому за його добро і справедливість.
[1288 р.]
‹…› Володимир розумів мову наздогад і неясне слово. І, поговоривши з єпископом багато [реченнями] зі [Святих] книг, – тому що був він книжник великий і філософ ‹…›.
І роздав він убогим майно своє все – золото, і срібло, і каміння дороге, і пояси золоті отця свого, і срібні, і своє, що після отця свого придбав був, – усе він роздав. І блюда великі срібні, і кубки золоті та срібні сам він перед своїми очима побив і перелив у гривні; і намиста великі золоті баби своєї [Анни] і матері своєї [Олени], – все перелив і розіслав милостиню по всій землі. І стада він роздав убогим людям ‹…›.
Сей же благовірний князь Володимир на зріст був високий, у плечах великий, з лиця гарний, волосся мав жовте кучеряве, бороду стриг, і руки мав гарні, і ноги. Голос же в нього був низький і нижня губа дебела. Говорив він ясно [словами] зі [Святих] книг, тому що був філософ великий. І ловець він [був] умілий і хоробрий. [Був] він кроткий, смиренний, незлобивий, справедливий, не загребущий, не лживий, злодійство ненавидів, а пиття не пив [хмільного] зроду. Приязнь же він мав до всіх, а особливо ж до братів своїх, у хресному ж цілуванні стояв він по всій правді істинній, нелицемірній, і страху Божого сповнений. Особливо ж старався він про милостиню, [і] про монастирі подбав, ченців піддержуючи і всіх ігуменів з любов’ю приймаючи, і монастирі многі він спорудив.
На весь [бо] церковний чин і на церковників одкрив був йому Бог серце і очі, і не затьмарював він ума свого п’янством, і кормителем він був ченцям, і черницям, і вбогим, і всякому стану він яко улюблений отець був. Особливо ж на милостиню він був милостив, слухаючись господа, який говорить: «Оскільки вчинили ви братії моїй меншій, то й мені вчинили», а також [як] Давид говорить: «Добрий муж милує і дає весь день, він за господом не спіткнеться».
Мужність і розум у ньому жили, правда й істина з ним у парі ходили, й іншого добродіяння в нім багато було. Гордості ж у ньому не було, – тому що мерзенна є гордість перед Богом і людьми, – а завше смиряв він образ свій, сокрушався серцем, і зітхав із глибини душі, і сльози лив із очей, покаяння Давидове приймаючи, плачучи за гріхи свої, [бо] возлюбив він нетлінне паче тлінного і небесне – паче дочасного, і царство зо святими у вседержителя Бога – паче минущого сього царства земного. ‹…›
Князь же Володимир за княжіння свого багато городів поставив, після отця свого. Він поставив Берестій, а за Берестієм поставив город на пустому місці, що називається Лосна, і назвав його ім’ям Каменець, – тому що [там] була кам’яна земля. Спорудив він також у нім башту кам’яну, заввишки сімнадцять сажнів, гідну подиву всім, хто дивиться на неї, і церкву поставив Благовіщення святої Богородиці, і прикрасив її іконами золотими, і начиння служебне викував срібне, і Євангеліє апракос, оковане сріблом, [і] Апостола апракос 2, і Паремію 3, і Соборник 4 отця свого тута ж положив, і хреста воздвижального положив.
Так само і в Більську спорядив він церкву іконами і книгами.
У Володимирі ж розписав він увесь [храм] святого Дмитрія [Солунського], і начиння служебне срібне викував, і ікону пресвятої Богородиці окував сріблом, з камінням дорогим, і завіси 5 [придбав], золотом шиті, а другі – оксамитні, з дрібним жемчугом, і всяким узороччям оздобив він його.
В єпископії ж, у [церкві] святої Богородиці, образ Спаса великого він окував сріблом, [і] Євангеліє, списавши, він окував сріблом і дав святій Богородиці, і Апостола списав апракос [і] святій Богородиці дав і начиння служебне позолочене з камінням дорогим Богородиці-таки він дав, [і] образ Спаса, окований золотом, з дорогим камінням, поставив він у святій Богородиці на пам’ять про себе.
У монастир у свій [святих] Апостолів він дав Євангеліє апракос, і Апостола, сам списавши, тута ж положив, і Соборник великий отця свого, і хреста воздвижального і Молитовника дав.
В єпископію перемишльську він дав Євангеліє апракос, оковане сріблом, з жемчугом, яке сам був списав.
А до Чернігова послав він у єпископію Євангеліє апракос, золотом розписане, а оковане сріблом, з жемчугом, і посеред нього [на оправі зроблено] Спаса, з емаллю.
В Луцьку єпископію дав він хреста великого срібного позолоченого, з чесним древом.
Спорудив він також і церков багато. В Любомлі ж він поставив церкву кам’яну святого і великого мученика Христового Георгія [Побідоносця], прикрасив її іконами окованими, і начиння служебне срібне викував, і покрови 6 оксамитні, шиті золотом, із жемчугом, херувимом і серафимом, [придбав], і індитію 7, золотом шиту всю, а другу – з паволоки 8 білуватої, а в оба малі олтарі – обидві індитії з білуватої-таки паволоки; Євангеліє він списав апракос, окував його все золотом, і камінням дорогим із жемчугом [оздобив], і Деісуса на ньому викувано із золота, образки великі, з емаллю, чудовні на вигляд; а друге Євангеліє, теж апракос, обтягнуто золототканим єдвабом, і образок він положив на нього з емаллю, а на ньому – два святі мученики Гліб і Борис; Апостола апракос, Пролог списав він [на] дванадцять місяців, [де] викладено житія святих отців і діяння святих мучеників, як вони діставали нагороду за кров свою, [пролиту] за Христа, і Мінеї 9 [на] дванадцять [місяців] списав, і Тріоді, і Октай, і Єрмолой; списав він також і Служебник [церкві] святого Георгія, і молитви вечірні і заутренні списав, окрім Молитовника; Молитовника ж він купив у жони протопопа, і дав за нього вісім гривень кун, і оддав святому Георгію; кадильниці дві – одну срібну, а другу мідяну, і хрест воздвижальний він дав святому Георгію; ікону також він написав на золоті, намісну, святого Георгія, і гривну золоту возложив на неї, з жемчугом; і святу Богородицю написав він, теж на золоті, намісну, і возложив на неї намисто золоте з камінням дорогим; і двері вилив мідяні.
Почав він також був розписувати її, і розписав усі три олтарі, і шия 10 вся розписана була, та не скінчана, бо постигла його болість. Вилив він також і дзвони дивного звуку. Таких ото не було в усій землі.
У Берестії ж звів він башту кам’яну, [таку] висотою, як і каменецьку; поставив він також і церкву святого Петра, і Євангеліє дав апракос, оковане сріблом, і служебне начиння викуване, срібне, і кадильницю срібну, і хреста воздвижального тута положив.
І багато інших добрих діянь учинив він за живоття свого, які славляться по всіх землях.
Літопис руський / [пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; відп. ред. О. В. Мишанич]. – К., 1989. – C. 428, 439, 442, 443, 445, 447 – 448.
***
1 Після володимирського князя Василька Романовича (1203 – 1269 рр.).
2 Євангеліє апракос і Апостол апракос містять тексти, розподілені на кожен день в такому порядку, в якому їх читають під час богослужіння протягом року.
3 Паремія – книга вибраних текстів, насамперед зі Старого завіту, які читають на вечернях перед великими святами і неділями.
4 Ймовірно, збірник церковних текстів.
5 Завіса – тканина, якою завішують царські врата зсередини вівтаря.
6 Покрови – шовкові тканини, якими покривають церковне начиння.
7 Індитія – блискучі престольні шати з шовкової або парчової тканини.
8 Паволока – назва коштовної привозної тканини на Русі.
9 Четьї-Мінеї – збірник житій.
10 Шия – основа церковної бані.
Завдання до джерела:
1.      Яким напрямкам внутрішньої політики приділяв особливу увагу Володимир Василькович?
2.      Складіть історичний портрет Володимира Васильовича.
3.      Проаналізуйте ставлення літописця до Володимира Васильковича. Наскільки, на Вашу думку, на оцінку його діяльності вплинуло те, що другу частину літопису було укладено у Володимирі-Волинському?

Опубліковано за виданням: Гринь О. В. Практикум з історії України литовсько-польської доби / О. В. Гринь. – Чернігів, 2011. – С. 36 – 53.

Олена Гринь

Поділитися

More

Схоже

:)
:(
hihi
:-)
:D
=D
:-d
;(
;-(
@-)
:P
:o
:>)
(o)
:p
:-?
(p)
:-s
(m)
8-)
:-t
:-b
b-(
:-#
=p~
$-)
(y)
(f)
x-)
(k)
(h)
cheer
Підписатися на: Дописати коментарі (Atom)