ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА ПРО ВКЛЮЧЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ДО СКЛАДУ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО

                                          СВІДЧЕННЯ НИКОНІВСЬКОГО ЛІТОПИСУ
ПРО БИТВУ НА СИНІХ ВОДАХ
    Кінець 1520-х рр.
    В літо 6871... Того же літа Литва взяша Коршеву. Того же літа князь великій литовській Ольгерд Гедимінович Синю Воду и Білобережжжя повоював.

   Додаток 1. Свідчення писемних джерел // Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях: Зб. статей / [Ф. М. Шабульдо (науковий редактор), О. Д. Брайченко (упорядник)]. – К., 2005. – С. 160.

«ОПОВІДЬ ПРО ПОДІЛЛЯ»
   ЗА СЛУЦЬКИМ І СУПРАСЛЬСЬКИМ ЛІТОПИСАМИ
    Початок 1430-х рр.
    Коли господарем був на литовській землі князь великий Ольгерд і, шедь у поле с литовським військом, побив татар на Синій воді, трьох братів: князя Хачебея, Кутлубуга та Дмитрія. А тії три брати Татарської землі, отчичи і дідичи Подільської землі, а від них завідували отамани та баскаки, які приїздили від тих отаманів, мали з Подільської землі данину. А брат великого князя Ольгерда тримав Новгородок Литовський, князь Коріят, а в нього були 4 сини: князь Юрій, князь Олександр, князь Костянтин, князь Феодор. Іно тії княжата Коріятовичі три брати: князь Юрій, а князь Олександр, князь Костянтин и князь Феодор со князя великого Ольгердовим дозволом и з допомогою Литовської землі пішли у Подільську землю. І тоді в Подільській землі не було жодного міста ні деревом рубленого, ані каменем будованого. И тоді тії княжата Коріятовичи, пришед у Подільську землю, и ввійшли у приязнь з отаманами, почали боронити Подільську землю від татар и баскакам вихода не почали давати. И перш за все знайшли собі твержю на річці на Смотричи, тут пак собі нарядили місто Смотрич, а у іншому місці були черниці у горі, и у тому місці угонили багато оленів у той острів, де нині Каменське місто лежить, и, посікши ліс, місто мурували Каменець, а з того усі Подільські міста умурували и всю землю Подільську осіли.

     Додаток 1. Свідчення писемних джерел // Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях: Зб. статей / [Ф. М. Шабульдо (науковий редактор), О. Д. Брайченко (упорядник)]. – К., 2005. – С. 160 – 161.

З «ХРОНІКИ ПОЛЬСЬКОЇ, ЛИТОВСЬКОЇ, ЖМУДСЬКОЇ І ВСІЄЇ РУСІ»
   М. СТРИЙКОВСЬКОГО (1) ПРО ВКЛЮЧЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ
ДО СКЛАДУ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО
    1582 р.
    Використавши внутрішні татарські поганські міжусобиці й вбивства, коли билося саме зло, багато руських князів, таких як Симеон Іванович Тверський і великий князь московський Димитрій, кілька разів розгромивши татарські війська, скинули зі своєї шиї ярмо, що на їхніх предків 6845 року від створення світу був наклав хан Батий, повернувши попередні вольності.
    У той час перекопські й кримські татари володіли Дикими Полями, що широко простяглися далеко за Києвом, та всім Поділлям, що межує з литовськими землями. У цих краях, де мешкали русини, вони утримували своїх баскаків або отаманів, наче старост, котрі збирали з них данину й на свій розсуд розпоряджалися християнами русинами як своїми підданими, частими нападами на литовські володіння чинили великі кривди Ольгердові. Через те 1331 року від народження Христа Ольгерд, уклавши на два роки угоду про мир з прусськими і ліфляндськими хрестоносцями, виправився у похід в Дикі Поля проти татар. З ним вирушили також чотири його племінники, сини новогрудського князя Коріата, княжичі Олександр, Костянтин, Юрій та Федір. І коли вони, минувши Канів і Черкаси, дійшли до урочища Сині Води, то побачили в полі велику татарську орду з трьома царками, поділену на три загони. Один загін вів султан Кутлубах, другий очолював Качибей-Керей, а третім командував султан Дімейтер. Ольгерд, побачивши, що татари готові до бою, вишикував своїх у шість вигнутих загонів, по-різному їх з боків та на чоло розсадивши, так щоб татари, як задумали, не могли їх оточити у звичайних сутичках та заподіяти шкоди стрілами.
    Татари з шаленим завзяттям розпочали бій, засипавши литву густим залізним градом з луків, сточили кілька сутичок, але завдали мало втрат через правильний її шик та швидке маневрування. А литва з русинами враз з шаблями та списами наскочили на них і в рукопашному бою прорвали лобові частини та змішали їм танці півколом, а інші, особливо новогрудці з Коріатовичами, з самострілів з стрілами наскочили з боків й довгими списами скидали їх із сідел, наче вітер снопи в бурю. Не змігши довше витримати лобового натиску литви, татари почали мішатися та перелякані тікати в розлогі поля. На побоїщі залишилися вбиті три їхні царки: Кутлубах, Качибей (від імені якого назване Качибейським солоне озеро в Диких Полях по дорозі як йти до Очакова) і султан Дімейтер, та разом з ними дуже багато мурз й уланів. Також скрізь по полях і в ріках лежало повно татарських трупів.
    Потім після цієї звитяги литва й русини забрали кілька десятків стад коней та верблюдів і багато кошів або обозів, в котрих татари, кочуючи, звикли возити з собою усе майно.
    Вони звільнили від татар Торговицю, залишки мурів якої ще й сьогодні стоять в гирлі ріки Богу, Білу Церкву, Звенигород і всі поля аж за Очаків, від Києва і Путивля аж до гирла Дону, та виплошили їх аж до Волги, а інших до Кафи й Азова і Криму, в середину Таврії або Перекопу, загнали. Потім з перемогою вони повернулися на Поділля, де в той час, як нині в Перекопі, теж мешкали татари, підкоривши та поневоливши русинів, їх, що не мали вождів ані царя, Ольгерд теж легко розгромив та вигнав з Подільського краю, так що ледве мала їх частина втекла через Дністер над Чорне море і до Перекопу. Вони потім оселилися в Добруджанських степах за Дунаєм на Турецькому гостинцю, котрим і ми їхали через орду тих добруджанських татар біля Облучиці й Сілістрії. Більша частина їх розмовляє слов'янською мовою та займається господарством. Нас вони радо приймали і частували виноградом та солодкими кавунами, а коли я їх запитував, самі розповідали, що їхні предки з Поділля були вигнані литвою. Але повернемося до розповіді.
    Коли Ольгерд одержав славну перемогу над татарами і, очистивши від розбою всі степи, що віддавна належали Києву, він з частиною добре заслуженого війська повернувся до Литви, а другу частину залишив на Поділлі на чолі зі своїми племінниками новогрудськими князями Коріатовичами: Олександром, Костянтином і Юрієм і доручив їм та дав під їхню владу і панування всі суміжні з Поділлям руські країни, бо вони добре заслужилися в тій татарській війні.

     Додаток 1. Свідчення писемних джерел // Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях: Зб. статей / [Ф. М. Шабульдо (науковий редактор), О. Д. Брайченко (упорядник)]. – К., 2005. – С. 161 – 163.

      ***1 Стрийковський Матвій (Мацєй) (біля 1547 – 1582 рр.) – польський хроніст, автор «Хроніки Польської, Литовської, Жмудської і всієї Русі».

   ГУСТИНСЬКИЙ ЛІТОПИС ПРО
СИНЬОВОДСЬКУ БИТВУ
    Кінець XVI ст.
    В літо 6870... В сіє літо Ольгерд переміг трьох царьків Татарських з ордами їх, сі єсть, Котлубаха, Качзея, Дмитра; и звідти до Поділля ізгна владу Татарську. Цей Ольгерд й інші Руські держави у владу свою прийняв, і Київ під Федором князем взят, и посадив у ньому Володимира, сина свого, и почав над сими владіти, їм же отці його дань даяху.

     Додаток 1. Свідчення писемних джерел // Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях: Зб. статей / [Ф. М. Шабульдо (науковий редактор), О. Д. Брайченко (упорядник)]. – К., 2005. – С. 163.

      Завдання до джерел:
    1. Порівняйте свідчення джерел про битву на р. Сині Води.
    2. Вкажіть імена литовських князів, які почали правити на Поділлі.
    3. Яких заходів було вжито Коріатовичами для підвищення обороноздатності Поділля?
    4. Хто з литовських князів почав правити у Києві?
    5. Визначте наслідки битви на р. Сині Води для українських земель.
   З «ХРОНІКИ» ЯНА ДЛУГОША (1) ПРО ХРЕЩЕННЯ ЛИТВИ
    Друга половина XV ст.
    [1387]
    Оскільки Владислав, король польський, при заключенні ним угоди з Польським королівством і королевою Ядвігою зобов’язався клятвою навернути народ литовський і країну з ідолопоклоніння і язичницької забобонності до поклоніння єдиному істинному Богу і до сповідання католицької віри і оскільки король більше всіх прагнень душі палав бажанням поширити католицьку віру, то він направляється у Литву, узявши з собою з Польського королівства Бодзанту, архієпископа гнєзненського, і багатьох набожного і взірцевого життя церковних мужів, вченням, піклуванням і діями яких християнська віра могла бути посіяна і могла процвісти у народі, відданому язичницьким обрядам, у країні, де до тих пір Христос був невідомий і чужий. Але, не задовольняючись супроводженням церковних мужів, король Владислав бере з собою королеву Ядвігу, щоб вона побачила свою нову Батьківщину, країну і народ свого чоловіка ‹…›.
    Після прибуття у Литву король збирає у Вільно з’їзд у день Пепла (2). Туди з’їхались на повеління короля його брати, князі Скиргайло Трокський, Вітовт Гродненський, Володимир Київський, Корибут Новгородський, і багато рицарів і простого люду; і впродовж багатьох днів Владислав, король польський, за сприяння католицьких князів, які прибули з ним, докладав багато зусиль, щоб рицарі і прості люди, відмовившись від хибних богів, яким вони, обмануті язичницькою оманою, до тих пір вклонялися, погодились вшановувати єдиного справжнього Бога і поклонятися йому і сповідувати християнську віру. ‹…›
    Коли ж були зламані і знищені ідоли і литовці на власні очі переконались у хибності своїх богів і зрозуміли, що були до того часу жертвами обману, усе литовське плем’я і народ погодились зректися давньої облуди, охоче і з покірною відданістю прийняти християнську віру. ‹…›
    Настільки великою ревністю і таким гарячим завзятим благочестям був охоплений Владислав, король польський, до насадження і укріплення в литовцях віри і церкви католицької, що, відіславши королеву Ядвігу у Польщу, впродовж цілого року перебував у Литві. Там він особисто відвідував області, міста, селища і села, схиляючи і спонукаючи ще нехрещених до поклоніння справжньому Богу і хрестячи їх святою водою особисто або за посередництвом польських князів, вельмож і священиків, наставляючи святими повчаннями і рятівними завітами. Крім того, він у багатьох містах споруджував храми, обдаровував і забезпечував церкви, каплиці і святі місця, так що король справедливо може вважатися просвітителем і апостолом литовського племені.
    Тоді ж благочестивий король видав на користь віри розпорядження і укази для оголошення, скріпив їх власноручним підписом, щоб вірні литовці-католики уникали і гребували шлюбів з руськими відступниками, які не скорилися римській церкві. Якщо ж заключать такі, наказувалось вимагати, щоб руська дружина приймала і сповідувала віру чоловіка-католика, а руський чоловік – віру дружини-католички, цілковито облишивши грецький обряд, і примушувати їх до цього тілесними покараннями.
    Крім того, король постановив звільнити як теперішні, так і майбутні церковні володіння від усіх податей, податків, зборів, зобов’язань, постоїв і усіляких тягот, звичайних і надзвичайних.

     Перекладено за виданням:
     Ян Длугош. Грюнвальдская битва / [пер. Г. А. Стратановского]. – М., 1962. – С. 9 – 10, 16.
     ***
1 Длугош Ян (1415 – 1480 рр.) – польський хроніст, автор хроніки Польщі.
2 День покаяння, середа на першому тижні великого посту.

                                                                Завдання до джерела:
    1. Які історичні обставини призвели до хрещення литовців за католицьким обрядом?
    2. На підставі тексту джерела схарактеризуйте процес хрещення Литви.
    3. Які дані, наведені у джерелі, свідчать, що після Кревської унії у Великому князівстві Литовському розпочалися утиски руського православного населення?
    4. Визначте наслідки Кревської унії для українських земель.

   З «ХРОНІКИ БИХОВЦЯ» (1) ПРО БИТВУ НА ВОРСКЛІ 1399 р.
    XVI ст.
    У літо шість тисяч дев’ятсот шосте (1398 2) було побоїще велике між великим князем Вітовтом 3 і царем Темир-Кутлуєм 4. Великий князь Вітовт зібрав незліченне військо, і цар Тохтамиш 5 також був з ним зі своїм військом. І литва була, і поляни, і німці, поляки, жемайти, татари, молдавани, і руських князів було п’ятдесят. Із усіма цими силами, озброївшись, пішов [Вітовт] на царя Темир-Кутлуя, і, похваляючись, пішов на царство його, на Орду. І сказав так: «Ходімо, полонимо землю татарську, поб’ємо царя Темир-Кутлуя, посадимо царя Тохтамиша, а він нас посадить на всій землі Руській». І так сказав, пішли воювати проти татар. А у той час цар Темир-Кутлуй прибув з багатьма полками, з усіма силами своїми ординськими, і зустрілись вони з Вітовтом у полі на річці Ворсклі, і відбувся між ними бій великий у вівторок 12 серпня. Довго бились вони, ледь не весь день, а потім допоміг Бог татарам і побили вони великого князя Вітовта і все військо його, сам же великий князь втік з невеликим загоном. Цар же Темир-Кутлуй побив князя Вітовта, прийшов до Києва і взяв з міста відкуп, три тисячі литовських карбованців, а війська свої усі розпустив по Литовській землі, і воювали татари до самого великого Луцьку, а, зробивши багато зла, пішли у свою землю.

     Перекладено за виданням:
     Хроника Быховца / [пер. Н. Н. Улащика]. – М., 1966. – С. 74 – 75.

     ***
1 Биховець О. – поміщик Гродненської губернії, у маєтку якого у 1830-х рр. було віднайдено хроніку XVI ст., що за його ім’ям отримала назву «Хроніка Биховця».
2 Битва відбулася у 1399 р.
3 Вітовт (1350 – 1430 рр.) – великий князь литовський (1392 – 1430 рр.).
4 Тимур-Кутлук – хан Золотої Орди у 1395 – 1399 рр.
5 Тохтамиш (рук народження невідомий – 1406 р.) – хан Золотої Орди.

   Завдання до джерела:
    1. Чому Вітовт виступив на боці Тохтамиша у його протистоянні з Тимур-Кутлуком?
    2. На підставі тексту опишіть битву на Ворсклі.
    3. Визначте наслідки поразки литовсько-руських військ на Ворсклі.

      ГОРОДЕЛЬСЬКИЙ ПРИВІЛЕЙ
    1413 р.
    1. Насамперед, у той час, коли з допомогою животворного духа, сприйнявши світло католицької віри, поклали ми корону королівства Польського, то для збільшення християнської віри, доброго становища і користі земель наших Литви, їх самих з землями і володіннями, їм підпорядкованими і з ними зв’язаними, названому королівству нашому Польському присвоїли, інкорпорували, сполучили, об’єднали, приєднали, союзом зв’язали, за згодою одностайною нашою і інших братів наших і всіх панів, шляхтичів і бояр тієї ж землі Литовської з волі і згоди. Проте, бажаючи названі вище землі литовські, ради ворожих нападів і підступів хрестоносців і тих, що до них приєднуються, і всяких інших ворогів, які прагнуть розорити названі землі литовські і королівство Польське і руйнування їх замишляють, у певності, безпеці і кращому догляді зберегти і про постійну для них користь подбати: ті ж самі землі, як і завжди, в повному пануванні, на праві чистому й мішаному, досі держали і держимо від предків наших по праву народження, як державці законні, з волі, схвалення і згоди панів, шляхтичів і бояр, в назване королівство Польське знову інкорпоруємо, впроваджуємо, присвоюємо, сполучаємо, приєднуємо, союзом зв’язуємо і назавжди скріплюємо, визнаючи їх самих з усіма їх володіннями, землями, панствами, князівствами, волостями, маєтками, і на всякому праві, чистому і мішаному, завжди бути єдиними безповоротно і непорушне з короною королівства Польського.
    2. Також усі церкви і весь клір названих вище земель Литви, як соборні, монастирські, парафіальні, общинні, віленські та інші у тих (землях) споруджені і які будуть споруджені, засновані, в усіх свободах, імунітетах, привілеях, винятках і звичаях загальних зберігають, згідно з звичаєм королівства Польського.
    3. Пани (i) також бояри-шляхта земель наших, названих вище, дареннями, привілеями і пожалуваннями, ним нами дарованими, даними, приділеними, тільки католики і римської церкви підвладні і кому герби пожалувані, господарюють, володіють і користуються, як пани і шляхта королівства Польського своїми володіють і користуються.
    4. Також пани і шляхтичі, названі вище, своїми вотчинами (батьківськими маєтками) на рівному праві володіють, як пани королівства Польського своїми звичайно (як прийнято) володіють і пожалуваннями нашими, на які мають грамоти, від нас діючі і затверджені твердістю вічної сили, подібним чином будуть володіти і мати вільну змогу їх продавати, міняти, відчужувати, дарувати і на користь свою повертати, однак, з нашої згоди, особливо для кожного випадку даного, як для їх відчуження, обміну або даріння перед нами або нашими урядовцями, за звичаями королівства Польського, буде визначено.
    8. ‹…› Шляхтичі королівства Польського своїм королям звикли держати і служити, про що пани, бояри і знать земель Литовських, вищеназвані, присягаю (клятвою) уже нам поручилися, як ясніше в грамотах їх, у яких вони з панами королівства Польського взаємно погодилися, міститься. Однаковим чином, під клятвою вірності і під (страхом) позбавлення своїх маєтків, ніяким князям або панам, або іншим, якого б не було стану людям, бажаючим протистояти землям королівства Польського, ні порадою, ні благосприянням, ні допомогою не будуть служити і допомагати.
    9. ‹…› Урядником призначаються тільки католицької віри поклонники і підвладні римській церкві. Також і всі постійні уряди земські, які є посади, каштелянства, жалуються тільки сповідникам християнської (католицької) віри і до ради нашої допускаються і в ній присутні, коли обговорюються питання про благо держави, бо часто різниця у вірах приводить до різниці в умах (думках), і виявляються через це відомими такі рішення, яким належить у таємниці бути збереженими.
    11. До цього додається, що названі вище пани і шляхтичі Литви після смерті Олександра-Вітовта, теперішнього князя, нікого не будуть мати або обирати великим князем і господарем Литви, як тільки кого король польський і його наступники порадившись з прелатами і панами Польщі і земель Литви, вважатимуть за необхідне обрати, поставити, помістити. Однаково також прелати, пани і шляхтичі королівства Польського, коли король польський помре без дітей і законних спадкоємців, не повинні обирати собі короля і державця без відома і ради нашої, тобто великого князя Олександра, панів і шляхтичів названих вище земель Литви, за силою і змістом попередніх грамот.
    12. Зверх того, названими вище свободами, привілеями і милостями тільки ті пани і шляхтичі землі Литовської можуть володіти і користуватися, яким зброя і герби шляхтичів королівства Польського пожалувані, і шанувателі християнської релігії, римській церкві підвладні, не схизматики або інші невіруючі.

     Хрестоматія з історії України для студентів вузів / [укладачі: Б. І. Білик, Л. В. Дячук, Я. С. Калакура та ін.]. – К., 1993. – Режим доступу:
     http://www.history.univ.kiev.ua/ukrbooks/dok1.html
          Завдання до джерела:
    1. Проаналізуйте умови Городельської унії. Хто мав право на отримання вищих державних посад у Великому князівстві Литовському?
    2. Як мали відбуватись вибори короля у Польщі і великого князя у Литовській державі?
    3. Визначте наслідки Городельської унії.

     Опубліковано за виданням: Гринь О. В. Практикум з історії України литовсько-польської доби / О. В. Гринь. – Чернігів, 2011. – С. 67 – 80.

Блог Гринь Олени

Мітки

ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА ПРО ВКЛЮЧЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ДО СКЛАДУ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО

Автор : Олена Гринь

Поділитися

Блог Гринь Олени

Мітки

ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА ПРО ВКЛЮЧЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ДО СКЛАДУ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО

Автор : Олена Гринь

Поділитися

Схоже